Як вижити в російському ув'язненні, які порядки діють у СІЗО та колонії РФ в анексованому Криму та кого там можна зустріти? Про це Крим.Реалії розповідає журналіст-фрілансер Владислав Єсипенко, який понад чотири роки був в'язнем Керченської колонії через журналістську діяльність. Вийшовши на волю, він розповів Крим.Реалії, як жив до арешту та що пережив в ув'язненні.
Правозахисники та керівництво Радіо Вільна Європа (RFE/RL) неодноразово називали переслідування Владислава Єсипенка російськими силовиками політично вмотивованими та закликали його звільнити. Але вийти на волю журналісту вдалося лише після закінчення всього терміну ув'язнення. Наприкінці червня він залишив Керченську колонію та Росію. Через треті країни він повернувся до сім'ї на материкову частину України і розповів, що з ним відбувалося в ув'язненні. Про це також читайте у матеріалі «Говорили, що я не доживу до суду, просто зникну».
Квартира біля моря та «кримська весна»
Владислав Єсипенко народився у Кривому Розі у 1969 році. Його батько був робітником, мама – акушеркою у міській поліклініці.
У рідному місті він закінчив школу, займався бойовими мистецтвами. Після школи навчався в інституті фізкультури та Криворізькому гірничорудному інституті. Будучи студентом, разом із приятелем відкрив агентство нерухомості – продавав та розмінював квартири.
На початку 90-х після розпаду СРСР та відновлення незалежності України цей бізнес був успішним. Але в результаті роботу компанії довелося припинити через загибель партнера та особисті обставини у житті Владислава Єсипенка.
Згодом йому вдалося поновити бізнес у сфері нерухомості. Він навіть зміг купити квартиру в Севастополі, де жив із дружиною та донькою.
Севастополь, архівне фото
«Можливостей дуже великих не було. Спочатку ми жили у досить складних умовах. Це була літня кухня на Червоній Гірці в Севастополі. За певний час з'явилася можливість купити квартиру. Вона була невелика, однокімнатна, але видно було море здалеку. Це, мабуть, найпрекрасніші моменти, коли в тебе з'явилася нерухомість у Криму. З вікна видно море», – згадує він.
Але у 2014 році Росія анексувала Крим, і життя родини Єсипенків змінилося.
Владислав Єсипенко стверджує, що до 2014 року ніколи не думав займатися репортерською діяльністю. Коли Росія анексувала Крим у 2014 році, він не зміг змиритися з цією реальністю, «не хотів, щоб дочка носила георгіївську стрічку та слухала розповіді про якусь незрозумілу «російську весну».
Владислав Єсипенко з дружиною Катериною та донькою Стефанією
2014 року він почав знімати події в Криму для себе – «заради історії». А потім запропонував свої послуги Крим.Реалії.
«Російський паспорт прочиняв певні двері»
Родині Єсипенків вдавалося ще деякий час жити у Криму в російських реаліях. Але в результаті вони залишили Севастополь і поїхали до Кривого Рогу. Однак Владислав продовжував стежити за ситуацією у Криму і навіть їздив туди, незважаючи на всі ризики.
Якось він зв'язався з редакцією Крим.Реалії та запропонував робити репортажі для редакції з Криму. Йому вдавалося працювати на півострові чотири роки. Він брався за найскладніші та найризикованіші теми, від яких відмовлялися інші.
Владислав Єсипенко
Працювати, навіть пересуваючись на автомобілі з українськими номерами, було не складно, каже Владислав Єсипенко. Йому допомагав російський паспорт, вимушено одержаний після російської окупації Криму в 2014 році.
«Я губився в загальній масі. Було дуже багато у Криму донецьких і луганських машин. І були люди, які переїжджали з Дніпропетровської області до Криму на постійне місце проживання, виходячи зі своїх переконань. Тому там особливо не звертали уваги на номери машин. Проблеми пов'язані з наданням документів. Мені доводилося пояснювати, показувати свій російський паспорт, і тоді, певно, якийсь контакт відбувався. Якщо мені потрібно було отримати якесь інтерв'ю, поспілкуватися з кимось, російський паспорт прочиняв певні двері. Це була як ідентифікація: свій/чужий. Ти показував російський парспорт, і одразу з тобою починали говорити», – згадує журналіст.
Наявність російського паспорта якось врятувала його. Це було на зйомках «дачі Путіна» в селищі Олива на південному узбережжі Криму. Об'єкт привернув увагу медіа через масивний паркан, яким огородили територію селища та закрили краєвид на море.
Паркан біля Оливи та Кастрополя, траса Ялта-Сімферополь
«У мене було завдання від Крим.Реалії зняти так звану дачу в Криму Путіна. Я майже все зробив, коли підійшли люди в камуфляжі, затримали, перевірили документи. Мій російський паспорт врятував мене. І коли мене затримали, у мене була можливість видалити фотографії та відео, які були пов'язані з цією дачею», – розповідає журналіст.
Найризикованішою для себе Владислав Єсипенко вважає зйомку могили молодшого сина експрезидента України Віктора Януковича в Севастополі. Коли її відвідувала колишня перша леді України Людмила Янукович, на цвинтарі не було інших журналістів, окрім Владислава Єсипенка. Незважаючи на наявність охоронців, йому вдалось зробити коротке відео.
Владислав Єсипенко каже, що погоджуючись працювати в Криму, «можливо, не до кінця усвідомлював рівень ризику». Він сподівався, що найгіршим сценарієм для нього стане умовне засудження чи депортація з Криму. Те, що доведеться пройти через серйозніші випробування, і припустити тоді не міг.
У березні 2021 року Владислава Єсипенка було затримано співробітниками ФСБ на Ангарському перевалі в Криму за звинуваченням у «шпигунстві для українських спецслужб» і «зберіганні боєприпасів». У нього в автомобілі «вилучили» гранату. Журналіст провину заперечував і заявив, що зізнання з нього вибивали під тортурами.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: «Журналістика у Криму – не злочин»Підконтрольний Росії Сімферопольський районний суд засудив його до шести років позбавлення волі зі штрафом у 110 тисяч рублів. Згодом російські судові інстанції, розглянувши апеляційну скаргу, пом'якшили вирок Владиславу Єсипенку до п'яти років позбавлення волі зі штрафом.
Your browser doesn’t support HTML5
Как изменилась жизнь в Крыму за семь лет аннексии? Видео Владислава Есипенко, снятое до задержания (видео)
Правозахисні організації та влада України, а також керівництво корпорації Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода виступили на захист Владислава Єсипенка, назвавши його справу політичною.
Скабєєва в телевізорі та кілометрові прогулянки камерою
Кілька місяців він провів у СІЗО Сімферополя. А потім його відправили до Керченської колонії відбувати покарання.
Керченська колонія
У колонії ув'язнені жили в бараках. Іноді в них могли бути 30 осіб. За словами журналіста, усередині були нари і тумбочки.
«Найбільше там бояться, щоб у колонії не було бунту. Попередили: якщо намагатимешся тут якось свої правила гри встановлювати, ми тебе «уработаєм»: ти з ШІЗО не вийдеш і з СДС (спеціальна ділянка суворого режиму), тобто весь цей час страждатимеш», – каже Владислав Єсипенко.
Керченська колонія, архівне фото
В ув'язненні дозволяли дивитися телевізор. Щодня показували російську програму «60 минут» із ведучою Ольгою Скабєєвою.
У таких умовах рятували гумор і фізичні навантаження, які давали змогу морально відновлюватися, каже Владислав Єсипенко. Навіть у тісній камері СІЗО він примудрявся ходити 10 кілометрів по периметру. Робив це ночами, коли співкамерники спали.
«Ширінг жартував, а Долгопола «курила» серветки»
У СІЗО Сімферополя та Керченської колонії Владиславу Єсипенку вдалося зустріти багатьох кримських в'язнів, чиї справи правозахисники називають політичними. Він згадує знайомство з українцем Костянтином Ширінгом, якого у ФСБ звинуватили у «шпигунстві на користь України» на території Криму.
Костянтин Ширінг
«Мав честь бути знайомим із Костем Ширінгом. Його звинуватили у шпигунстві, він сидів у «Лефортово» в одиночці (одиночна камера – КР). Його – літню людину – там били, йому там щелепу зламали, він не міг їсти. Він мав цілу купу проблем зі здоров'ям. Він мав дві сторінки історій хвороби, він мені показував. Я розумів, що він не виживе. І він також це розумів. Але я більш позитивної людини не бачив. Він навіть розповідав, що мені лише струм пускали на вуха, а йому – через статеві органи підключали. Я розумів, що це страшно. Але він із такими емоціями це все говорив… Іронія та гумор у в'язниці, напевно, рятують», – каже журналіст.
2023 року стало відомо, що Костянтин Ширінг помер у в'язниці Оренбурзької області Росії. Українські правозахисники вважають, що це сталося через ненадання йому медичної допомоги через серцево-судинні захворювання.
Владислав Єсипенко каже, що «буквально за стінкою» поряд із ним була 70-річна кримчанка Галина Довгопола, засуджена на 12 років ув'язнення за тією самою статтею, що й Ширінг – за «шпигунство на користь України».
Галина Довгопола
За його словами, її утримували в жіночому блоці СІЗО Сімферополя, який називають «монастирем». Туди відправляють жінок, яких хочуть закрити від спілкування із зовнішнім світом чи від розправи через конфлікти з іншими в'язнями.
«Вийшло так, що у нас були камери через стінку. Ми спочатку не спілкувалися, а потім таки з'ясував, що жінку привезли з «Лефортово» (СІЗО в Москві – КР). І я покликав її. Влітку відкривали годівниці (віконце у дверях СІЗО – КР), щоб якась вентиляція повітря була. І через них була нагода поспілкуватися. Галина розповіла про свою сім'ю, про смерть чоловіка. Розповіла, що її в «Лефортово» не били, але морально тиснули, позбавляли їжі та сну. Вона – бойова жінка, коли хотілося курити, курила серветки, але завжди всім говорила, що вона – за Україну», – розповідає Владислав Єсипенко.
Незабаром Галину Довгополу етапували. Журналіст встиг передати їй одну з футболок, отриманих від дружини.
«І ось мене ведуть на слідчу дію, а Галину виводять на етап. І вона у цій футболці, у кепці. Ми обійнялися з нею. Охоронець сторопів від такого. Тому що так не можна поводитися. І знаєте, хочу сказати, що вона своїм авторитетом могла «поставити» будь-якого карного злочинця. У сусідній камері сиділи жінки-другоходи (з повторними судимостями – КР) і вони спочатку упереджено до неї ставилися, а потім казали їй: «Галино, Галино, ой ти моя дівчинка, давай тобі щось, чайок будеш?». Вони ставилися до неї, як до близької людини, прийняли з повагою», – згадує він.
СІЗО-1 Сімферополя
У СІЗО Сімферополя Владислав Єсипенко перетинався з експолітв'язнем Наріманом Джелялом – нинішнім послом України в Туреччині.
Він підійшов до мене, коли ми гуляли перед етапом. Сказав, що він Наріман Джелял, спілкувався з моєю дружиною на «Кримській платформі». І для мене це було, наче це мій брат, споріднена душа. Ми потім перегукувалися в камерах», – розповідає він.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Символічна перемога над російською пропагандою: колишній кримський політв'язень став послом«Міражі» Сімферопольського СІЗО
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, до СІЗО Сімферополя почали привозити українських військовополонених, каже Владислав Єсипенко.
«Коли привозили військовослужбовців (ЗСУ – КР), більшість із нас одразу ж вивозили на інші поверхи. Їх там окремо ФСБ охороняли із собаками. Є такий прохід у СІЗО – називається «кишка», де люди очікують свого етапу на слідчі дії чи колонію. Це брудне смердюче приміщення із зеками. І є ще одне приміщення, чистіше. Українських військовополонених водили цією другою «кишкою» і ми чули, як їх б'ють. Вони жодних прав за визначенням не мали. Вони були «міражами» – людьми, яких за документами немає ніде», – каже Владислав Єсипенко.
Чимало громадян України з окупованих Росією територій, за його словами, утримують у Сімферопольському СІЗО №2. Його відкрили восени 2022 року на території колонії №1 у Сімферополі.
СІЗО-2 у Сімферополі на 366 місць
«У співробітників ФСБ у СІЗО-2 є можливість катувати людей, яких вони підозрюють у чомусь. Я спілкувався з цими людьми. Я розумію, що Сімферопольське СІЗО-2 – це філія «Ізоляції» в Донецьку, де людина – це привид так званий. Поки його у правове поле не ввели, з ним можуть робити все, що хочуть», – каже Владислав Єсипенко.
У Керченській колонії, за словами журналіста, теж був «цілий загін українців» – ув'язнених із в'язниць окупованої Росією частини Херсонської області. Російська влада перевела їх у колонії Криму та РФ. Після цього вони не мали жодної юридичної допомоги, не зрозумілий був їхній статус і на якій підставі вони відбувають покарання в Росії за злочини, скоєні в Україні, каже журналіст.
СІЗО-2 у Сімферополі
Більшість цих ув'язнених, за словами Владислава Єсипенка, хотіли повернутися на батьківщину, а дехто розраховував отримати російський паспорт.
За суб'єктивними оцінками Владислава Єсипенка, «щонайменше половина» ув'язнених у Керченській колонії «в тій чи іншій мірі» підтримували політику президента РФ Володимира Путіна.
Перевірити об'єктивність цих даних неможливо.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Із катівень Кремля – на війну: експолітв'язні з Криму після обміну